Держави/Країни -> Австрійська Республіка (1955 - )      

попередники
 
  Allied-occupied Austria (1945-1955)
 
метрополії
 
  Австрія
 

Австрійська Республіка (1955 - )
наступники


Колекції: додати в кошик Продана за: $255.0
Info: http://www.sixbid.com/browse.html?auction=2666&category=56105&lot ...
DEUTSCHLAND Bundesrepublik Deutschland Fehlprägungen 1 Euro-Cent o. J. (2002-). Mehrfache Zweifachprägung. 2.29 g. Sehr selten. FDC.

Колекції: додати в кошик Продана за: $153.0
Info: http://www.sixbid.com/browse.html?auction=2666&category=56108&lot ...
FRANKREICH Königreich 5. Republik, 1959-. 10 Euro-Cent 1999. Erstprägung mit feinem Riffelrand. Offiziell in der Münzstätte entwertet. 4.08 g. Sehr selten. FDC.

Колекції: додати в кошик Продана за: $13.0
Info: https://www.ebay.com/itm/364770214615 2024-03-14
UGANDA 1000 Shillings 1998 - Copper/Nickel - Euro Currency - aUNC - 3042
  Австрійська Республіка (1955 - )з Вікіпедії Прочитати оригінал статті
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Австрія
Republik Österreich

Прапор Австрії Герб Австрії
Прапор Герб
Девіз: немає
Гімн: Краю наш, потоки й гори
нім. Land der Berge, Land am Strome
Розташування Австрії
Столиця Відень
48°12′ пн. ш. 16°21′ сх. д. / 48.200° пн. ш. 16.350° сх. д. / 48.200; 16.350
Офіційні мови Німецька[1]
Державний устрій Федеративна парламентська республіка
 - Президент Гайнц Фішер
 - Канцлер Вернер Файманн
Незалежність  
 - Проголошено 27 липня 19551 
Вступ до ЄС 1 січня 1995
Площа
 - Загалом 83 871 км² (112)
 - Води (%) 1,3%
Населення
 - оцінка 2011 р. 8 414 638[2] (92)
 - перепис 2001 р. 8 032 926
 - Густота 99 чол,/км² (78)
ВВП (ПКС) 2008 р., оцінка
 - Повний $328 млрд (34)
 - На душу населення $38 744 (14)
ВВП (номінальний) 2008 р., оцінка
 - Повний $415,321 млрд (23)
 - На душу населення $43 570 ([[Список країн за ВВП на душу населення (номінальний)|]])
ІРЛП  (2006) 0,951[3] () (14)
Валюта Євро (EUR)
Часовий пояс CET (UTC+1)
Домен інтернету .at
Телефонний код +43
1 Від Союзної ради окупаційних військ

А́встрія, Респу́бліка Австрія (нім. Аудіо Republik Österreichопис файлу) — держава в Центральній Європі. Австрія — це переважно гірська країна, яка не має виходу до моря, межує з Німеччиною та Чехією на півночі, Словаччиною та Угорщиною на сході, Словенією та Італією на півдні та Швейцарією і Ліхтенштейном на заході. Площа — 83 871 км², населення — 8 414 638 осіб (2011 рік). Столиця і найбільше місто — Відень.

Складається з 9 федеральних земель. Офіційна мова — німецька, регіональні мови: словенська, хорватська та угорська. Грошова одиниця — євро, до впровадження євро — австрійський шилінг. Член ООН та ЄС.

Зміст

Походження назви[ред.ред. код]

Австрія (нім. Österreich) — «східна держава». У IX столітті Австрія була крайньою східною територією в складі Франкської імперії, а також прикордонною зоною німецьких поселень зі слов'янськими землями. Карл Великий назвав країну Ostmark («східна прикордонна територія»). У XI столітті вперше з'явився термін Ostarrichi.

Географія[ред.ред. код]

Мапа Австрії.
Топографічна мапа Австрії.
Докладніше: Географія Австрії

Географічне положення[ред.ред. код]

Країна знаходиться у Центральній Європі. Межує з Чехією (спільний кордон — 362 км), Німеччиною (784 км), Угорщиною (366 км), Італією (430 км), Ліхтенштейном (35 км), Словаччиною (91 км), Словенією (330 км), Швейцарією (164 км).

Геологія[ред.ред. код]

Докладніше: Геологія Австрії

Австрія має різноманітні мінеральні ресурси:

Є невеликі родовища міді, марганцевих та свинцевих руд, бокситів, стибію, молібдену, солі.

Див. також: Гідрогеологія Австрії.

Рельєф[ред.ред. код]

Переважно гірська країна. Південна частина зайнята Східними Альпами (найвища точка — гора Ґросглокнер, в масиві Високий Тауерн, 3 797 м) і їх передгір'ями. Менша, північна частина — хвиляста рівнина, що на крайньому північном сході переходить у Середньо-Дунайську низовину.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірний, континентальний, на заході вологий. Середня температура січня від —1 °C до —5 °C, липня від +17 °C до +19 °C. Опадів у долині Дунаю 500–600 мм, в Альпах 1 500—2 500 мм.

Гідрологія[ред.ред. код]

Головна ріка Австрії — Дунай, що перетинає всю північну частину держави. Найзначніші його притоки в межах кордонів Австрії: Інн, Траун, Енс. Тільки територія Форальбергу відноситься до сточища Рейну, та невеличка частка на півночі Австрії — до Ельби. Озера Нойзідлер-Зее, Боденське.

Ґрунти і рослинність[ред.ред. код]

Понад 1/3 території займають гірські ліси і складаються переважно з дуба, бука, ялини, смереки, модрини.

Тваринний світ[ред.ред. код]

В Австрії переважає середньоєвропейський тваринний світ: сарна, олень, заєць, фазан, куріпка, лисиця, борсук і вивірка. Типовими представниками альпійської фауни є козиця, бабак альпійський і гірська сова; недавно знов було випущено на волю кам'яного козла. Окрім того, характерною ознакою паннонського тваринного світу є справжній пташиний рай в очеретяній смузі єдиного степового озера в Центральній Європі — Нойзідлерського (пурпурова чапля, колонії колпиків і шилодзьобок).

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Австрії

Створення перших держав[ред.ред. код]

На території Австрії знахідки найдавніших людей датуються епохою палеоліту. На межі нової ери тут жили різні племена, переважно кельтського походження, серед яких найзначнішими були тавриски (норики). За правління імператора Августа австрійські землі були захоплені римлянами і включені до складу провінцій Норик, Реція та Паннонія. У цей час тут виникли перші міста: Віндобона (Відень), Юванум (Зальцбург), Овілава (Вельс) та інші. У перші століття нашої ери на землях Австрії розселилися германські (бавари) та слов'янські (словенські) племена. Першими державними утворами тут були держава Само (утворена близько 623 року) та слов'янське князівство Хорутанія, яке у VIII столітті було захоплене баварськими герцогами. Наприкінці VIII століття австрійські землі ввійшли до складу Франкської імперії Карла Великого по війні з аварами, а після її розпаду у 843 році — до Східнофранкського королівства.

Зародком Австрії стала утворена у другій половині Х століття Східна марка, в якій утвердилася династія Бабенбергів.

Створення герцогства[ред.ред. код]

Максиміліан І з родиною, картина Бернхарда Штрігеля ( нім. Bernhard Strigel).

У 1156 році австрійські маркграфи добилися перетворення Східної марки на герцогство (цей рік вважається датою утворення австрійської держави) у складі Священної Римської імперії. Упродовж ХІІ-XIV століть кордони Австрії істотно розширилися. Австрійські герцоги поширили свою владу на Штирію, Каринтію, Крайну, Тироль, Форарльберг і стали одними з наймогутніших південнонімецьких князів. Після смерті останнього представника роду Бабенбергів (1246) розпочалася боротьба за оволодіння Австрією, в якій взяв участь і галицько-волинський князь Данило Романович. Унаслідок тривалої боротьби у 1282 році тут утвердилась династія Габсбургів, представники якої з 1438 року незмінно були також імператорами Священної Римської імперії. Протягом ХІІІ-XV століть в Австрії формується станова монархія з ландтагами в окремих землях, однак до кінця XV століття вона була конгломератом земель, об'єднаних лише династичними зв'язками. За правління імператора Фрідріха III (14401493) герцоги Австрії почали титулуватися ерцгерцогами, а при його наступнику Максиміліані І (14931519) всі австрійські землі були об'єднані.

Створення імперії[ред.ред. код]

Облога Відня у 1683 році, картина Франца Геффеля ( нім. Franz Geffels).

На межі XVXVI століть створювалася світова імперія Габсбургів. Внаслідок шлюбу Максиміліана І з дочкою герцога Бургундії Карла Сміливого Марією і одруження його сина з наступницею іспанської корони утворилась найбільша держава тогочасного світу, якою почав управляти імператор Карл V (15191566). У 15211522 роках він передав своєму братові Фердінанду І всі німецькі «спадкові землі» Габсбургів, а собі залишив інші володіння (Іспанію, Нідерланди та інше). За правління Фердінанда І (15211522 — 1564), який у 1556 став імператором Священної Римської імперії, значення Австрії істотно зросло. Після розгрому 1526 турками угорсько-чеського війська в битві при Могачі та загибелі короля Людовика II Фердінанд І добився обрання його королем Угорщини і Чехії та включення значної частини цих володінь до складу австрійських володінь (центральної і східної частини Угорщини залишились залежними від Туреччини). Тоді ж розпочалися австро-турецькі війни, які тривали впродовж XVIXVIII століть і вплинули на формування австрійської держави. Після смерті Фердінанда І австрійські володіння були розподілені між синами Максиміліаном, Фердінандом та Карлом (Штирія, Каринтія і Крайна). Старший із братів — Максиміліан був обраний імператором Священної Римської імперії (15641676). Роки правління наступних Габсбургів — Рудольфа II (15761612) та Матвія (16121619) були позначені боротьбою зі становими установами Австрії, Чехії та Угорщини, яка завершилась зміцненням монархічної влади. Одночасно велася боротьба проти протестантизму у рамках Контрреформації. На початковому етапі Тридцятилітньої війни імператору Фердінанду II (16191637) після розгрому чеського війська в битві на Білій Горі (1620) пощастило остаточно ліквідувати опозицію й встановити необмежену владу Габсбургів у цій провінції.

Наприкінці XVII століття особливо небезпечною для Австрії стала турецька загроза. У 1683 році турки взяли в облогу Відень і лише завдяки допомозі польського короля Яна III Собєського Австрія розгромила османську армію. Наступні перемоги дали можливість Австрії відновити панування в Угорщині (Карловицький конгрес 16981699 років).

Правління Марії-Терезії та її нащадків[ред.ред. код]

Імператриця Марія-Терезія, картина Мартіна ван Мейтенса ( нім. Martin van Meytens), 1759 рік.

Упродовж 17011714 років Австрія вела війну проти Франції за так звану іспанську спадщину. За Раштадським мирним договором Австрія у 1714 році одержала Південні Нідерланди, Мілан та Неаполітанське королівство. У 1713 році імператор Карл VI прагматичною санкцією оголосив усі володіння Габсбургів неподільними: за відсутності в імператора нащадків чоловічої статі влада переходила до його старшої дочки — Марії Терезії та її нащадків. Однак після смерті Карла VI (1740) спадкові права Марії Терезії були піддані сумніву, що стало причиною війни за так звану австрійську спадщину. Закінчилась вона укладенням Ахенського миру (1748), за яким визнавалась прагматична санкція. Згодом Австрія втратила одну з провінцій — Сілезію, яка за часів Семилітньої війни (17561763) була захоплена Пруссією. У 1772 році Австрія брала участь разом з Пруссією та Росією у першому поділі Речі Посполитої та захопила Галичину. У 1774 році Астрія внаслідок війни з Туреччиною одержала Буковину.

За правління Марії-Терезії та Йосипа II остаточно оформився австрійський абсолютизм. У 1770-80-х роках в Австрії було введено єдиний кримінальний кодекс, уніфіковано судову систему, створено постійну армію. Територію Австрії було поділено на 15 округів, управління якими здійснювали урядові комісари. Німецька мова стала офіційною на всій території імперії, посилилася германізація окремих земель держави. Важливе значення мало звільнення селян від кріпацтва та часткове обмеження розміру панщини і заміна її поземельним податком. Однак після смерті Йосипа II майже всі його реформи були скасовані.

XIX століття[ред.ред. код]

Герб Австро-Угорщини у 18671915 роках.

Наприкінці XVIII століття Австрія стала ініціатором і активним учасником антифранцузьких коаліцій, вела війни з наполеонівською Францією. Зазнавши ряду поразок, Австрія втратила деякі зі своїх провінцій і була змушена відмовитись від впливу на Німеччину.

З 1804 року Австрія стала імперією, а у 1806 Наполеоном І було ліквідовано Священну Римську імперію. В результаті поразки наполеонівської Франції відбулося значне посилення позицій Австрії. Під час Віденського конгресу 18141815 років Австрія виступила за реставрацію і збереження феодально-абсолютистського ладу в Європі. Австрія не лише повернула втрачені провінції, а й здобула нові землі — Ломбардію та території колишньої Венеціанської республіки, обміняні на Австрійські Нідерланди (Бельгію).

Керівником внутрішньої та зовнішньої політики імперії протягом першої половини XIX століття був К. Меттерніх (1809 — міністр закордонних справ, 18211848 — канцлер). Його діяльність була спрямована на підтримку дворянського землеволодіння, збереження старих феодальних податків, встановлення системи всеосяжного поліцейського нагляду і шпигування, розпалювання національної ворожнечі між окремими народами імперії.

Однак у 18481849 роках революційні події охопили всі провінції Австрійської імперії та землі, населені українцями: Галичину, Буковину та Закарпаття. Особливо великими були виступи у Відні, Празі, Львові. Велике селянське повстання під керівництвом Лук'яна Кобилиці відбулося на Буковині. Уряд був змушений піти на поступки, найважливішими серед яких були ліквідація панщини, опублікування конституції та скликання парламенту (рейхстагу). Подальше наростання революційних подій (особливо в Угорщині) викликало втручання царської Росії, з допомогою якої австрійському урядові вдалося придушити виступи у всіх регіонах імперії.

Протягом 1850-60-х зусилля уряду були спрямовані на досягнення компромісу з правлячими колами окремих частин імперії, що привело до утворення в 1867 році Австро-Угорщини. Це зумовили і зовнішньополітичні невдачі Австрії: загострення відносин з Російською імперією під час Кримської війни 18531856 років, поразки у війнах з Сардинським королівством і Францією у 1859, з Пруссією та Італією у 1866 році.

Перша світова війна[ред.ред. код]

У другій половині XIX — на початку ХХ століття у зовнішній політиці Австрії домінували намагання укласти союз з Німеччиною, спрямований проти Росії та Франції. Австро-Німецький договір було укладено 1879 року, згодом до нього приєдналася також Італія (1882), чим було завершене створення Троїстого Союзу. Цей блок відіграв важливу роль у розв'язанні Першої світової війни 19141918, під час якої Австрія в союзі з Німеччиною, Болгарією та Туреччиною воювала проти Антанти. Невдалі воєнні дії, посилення економічної та політичної кризи восени 1918 року призвели до розпаду Австро-Угорщини.

Перша республіка (1918–1938)[ред.ред. код]

Провінції Німецької Австрії та кордон Першої Австрійської республіки (позначено червоним).
Докладніше: Німецька Австрія

30 жовтня 1918 року у Відні Тимчасові національні збори, до яких увійшли всі депутати від австрійських земель в колишньому парламенті Австро-Угорщини, конституювали Державну раду — виконавчий орган з представників різних партій. 12 листопада 1918 року Австрія була проголошена республікою. Був сформований уряд християнсько-соціальної партії на чолі з Зейпелем. Створені воєнізовані осередки народного геймверу. 10 вересня 1920 року була прийнята конституція Австрійської республіки (набула чинності з 1 жовтня), згідно з якою країна стала федеративною «союзною державою» з правами широкої автономії. Глава держави — президент — користувався обмеженими повноваженнями. Парламент складався з двох палат:

  • Національна рада (обиралася на підставі загального голосування на 4 роки);
  • Федеральна рада (складалася з представників земельних ландтагів).

Сен-Жерменський мирний договір, підписаний у 1919 році, фактично поставив Австрію під контроль країн Антанти.

На початку 1920-х років Австрія знаходилася в стані економічної і фінансової кризи, яка дедалі більше загострювалася. Намагаючись послабити кризові явища, уряд Австрії у 1922 році пішов на укладення Женевських протоколів з Великою Британією, Францією, Італією і Чехословаччиною про відтермінування виплати репарацій та надання позики на суму 650 млн золотих крон. Одночасно над Австрією було встановлено контроль генерального комісара, призначеного Лігою Націй (19221926). Ці заходи сприяли стабілізації політичного та економічного становища держави.

У 1923 році соціал-демократи створили шуцбунд — воєнізовану організацію робітників. В липні 1927 року у Відні відбувались жорстокі барикадні бої робітників з поліцією і геймверівцями, які закінчились поразкою. У період першої світової економічної кризи 19291933 років, що мала важкі наслідки для Австрії, в політичному житті держави відбулися суттєві зміни. У 1929 році були внесені поправки до конституції.

У 1932 році до влади прийшов уряд Енгельберта Дольфуса, який відкрито спирався на геймвер, насаджував фашистські методи правління, заборонив компартію і дотримувався курсу на зближення з фашистською Італією. 1933 року було розпущено парламент, скасовано свободу друку і зборів, обмежено діяльність політичних партій. У 19331934 роках Австрія стала ареною запеклих соціальних заворушень. У лютому 1934 протягом 5 днів тривала кривава боротьба віденських робітників проти геймверівців і урядового війська. Перевага урядових сил привели до поразки повстання. Посилилась небезпека «аншлюсу».

Аншлюс та Друга світова війна[ред.ред. код]

Промова Адольфа Гітлера з балкону палацу Хофбург, на площі Гельденплац у Відні, 15 березня 1938 року.
Союзницькі зони окупації Австрії у 19451955 роках.

Дедалі більший вплив на Австрію чинили сусідні Німеччина та Італія, де встановлювались фашистські режими. Особливо активними були прихильники «аншлюсу» — включення Австрії до складу Німеччини, які в 1934 році вчинили невдалий путч, під час якого загинув канцлер Е. Дольфус. Гітлер готувався ввести німецькі війська до Австрії, проте Італія виступила проти цього, і Гітлер тимчасово відмовився від свого наміру. У 1936 році уряд католицького діяча, канцлера Шушніга уклав з Німеччиною договір, який перетворював Австрію на сателіта останньої. В ніч з 11 на 12 березня 1938 року німецькі війська окупували Австрію, і було оголошено про «аншлюс» обох держав.

У Другій світовій війні 19391945 Австрія брала участь як складова частина Третього рейху. У березні-квітні 1945 року території Австрії була звільнена військами антигітлерівської коаліції і поділена на чотири зони окупації: американську, англійську, радянську і французьку. Столиця держави — Відень — також була поділена на 4 сектори. Верховна влада належала Союзній раді з чотирьох військових комісарів, що представляли окупаційні держави. Прийнято «Декларацію про Австрію». Оголошено аншлюс її гітлерівською Німеччиною «неіснуючим і недійсним». Сторони домовилися, що союзники забезпечать «відновлення вільної та незалежної Австрії». Разом з тим зазначено, що вона несе відповідальність за участь у війні на боці Німеччини.

Післявоєнна Австрія[ред.ред. код]

27 квітня 1945 року було утворено тимчасовий уряд, який очолив відомий політичний діяч Карл Реннер (у грудні 1945 року його було обрано президентом (19451950) Австрійської республіки). Встановлена конституція. У 1948 році Австрія прийняла план Маршалла. У країні було проведено реформи, спрямовані на перетворення Австрії на незалежну демократичну державу, здійснено демілітаризацію і денацифікацію.

15 травня 1955 року у Відні представники СРСР, США, Великої Британії та Франції уклали Державний договір про відновлення незалежної і демократичної Австрії. 25 жовтня 1955 року після виведення окупаційних військ парламент Австрії прийняв закон про її постійний нейтралітет. Австрія зобов'язувалась не вступати в жодні військові союзи, не допускати створення військових баз на своїй території. Нейтралітет Австрії визнали більшість країн світу. У грудні 1955 року Австрія прийнята в ООН.

Після краху комунізму у Східній Європі та розпаду військового блоку Варшавського договору, Австрія зіткнулась з проблемою незаконної трудової міграції як безпосередньо в країну так і транзитної до Західної Європи. У зв'язку з чим у 1990 році ввела обмеження на трудову міграцію, незважаючи на власну недостатність робочої сили. На тлі цих змін підсилились політичні позиції ультраправих партій і значною подією став прихід до парламенту Австрійської Партії Свободи у 1999 році, під проводом Йорга Хайдера.

У 1995 році Австрія приєдналася до Європейського союзу.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Федеральні землі Австрії.

Адміністративний поділ — 9 федеральних земель (нім. Bundesland):

  1. Бургенланд (нім. Burgenland)
  2. Каринтія (нім. Kärnten)
  3. Нижня Австрія (нім. Niederösterreich)
  4. Верхня Австрія (нім. Oberösterreich)
  5. Зальцбург (нім. Salzburg)
  6. Штирія (нім. Steiermark)
  7. Тіроль (нім. Tirol)
  8. Форарльберг (нім. Vorarlberg)
  9. місто Відень (нім. Stadt Wien)

Федеральні землі поділяються на округи (нім. Bezirk), округи — на громади (нім. Ortsgemeinde).

Політичний устрій[ред.ред. код]

Резиденція федерального президента у палаці Хофбург
Резиденція бундесканцлера

Австрія — федеративна республіка. Глава держави — федеральний президент (обирається прямим голосуванням виборців на 6 років). Глава федерального уряду — бундесканцлер — Вернер Файман (нім. Werner Faymann). Уряду підпорядковується поліція, армія та усі федеральні відомства.

Парламент[ред.ред. код]

Будівля парламенту країни
Зал засідань Бундесрату

Парламент, Федеральні збори Австрії, складається з двох палат: Федеральної ради Бундесрат, (62 члени обираються ландтагами земель, від 3 до 12 депутатів на 4 або 6 років) і Національних зборів (Національрат, 183 депутати обираються прямими виборами на 4 роки). Закони приймаються Національратом, після чого затверджуються Бундесратом, проте цього не потребують закони з цілого ряду питань. Кожна з земель має свою власну конституцію та ландтаг (парламент).

Склад Бундесрату (нім. Bundesrat) після виборів 2005 року:

  • Австрійська народна партія (нім. Österreichische Volkspartei) — 26 депутатів;
  • Соціал-демократична партія Австрії (нім. Sozialdemokratische Partei Österreichs) — 29;
  • Австрійська партія свободи (нім. Freiheitliche Partei Österreichs) — 3 (за результатами виборів; у квітні 2005 року розкололась — Альянс за майбутнє Австрії (нім. Bündnis Zukunft Österreich));
  • «Зелені» (нім. Die Grünen — Die Grüne Alternative (Grüne)) — 4.

Склад Національрату (нім. Nationalrat) після дострокових виборів 28 вересня 2008 року:

Партії[ред.ред. код]

У Австрії зареєстровано понад 700 різних партій, проте лише чотири течії представлені в парламенті.

  • Австрійська народна партія заснована у 1945 році на базі католицької християнсько-соціальної партії, посідала керівне положення у післявоєнному політичному житті країни. У 1958 році налічувала 650 тис. членів.
  • Соціал-демократична партія Австрії заснована у 1945 році на базі соціал-демократичної партії і організації «революційних соціалістів», яка відкололась від СДПА в роки «аншлюсу». До 1991 року називалась просто — Соціалістична партія Австрії. У 1957 році налічувала 700 тис. членів, під проводом лідера — Б. Піттермана.
  • Австрійська партія зелених утворена в 1986 році на хвилі екологічних проблем у Європі як Зелена альтернатива (нім. Grüne Alternative). Шляхом злиття консервативної нім. Vereinte Grüne Österreichs (заснована в 1982 році) й прогресивнішої партії нім. Alternative Liste Österreichs (заснована в 1983 році). У 1995 році отримала сучасну назву.

Професійні спілки в Австрії виникли ще в 60-х роках XIX століття. У 1945 році утворилось Об'єднання австрійських профспілок, яке налічувало наприкінці 50-х близько 1,4 млн членів. Основні керівні пости займали лідери правих соціалістів.

Судова влада[ред.ред. код]

Усі судді назначаються Міністерством юстиції. Існують місцеві, земельні та окружні суди, 4 апеляційних, Верховний суд та Конституційний, найстаріший у світі, діє з 1920 року.

Міжнародні відносини[ред.ред. код]

Будівля Міністрества закордонних справ Австрії у Відні.

Членство у міжнародних організаціях: ООН, СОТ, МБРР, ОБСЄ, ЄС, МВФ, ОЕСР, РЄ, ЕКА, ЕМС, МФЧХіЧП та інші.

Консульські відносини з Україною встановлено 26 вересня 1991 року.

Державна символіка[ред.ред. код]

Державний прапор складається з двох червоних і центральної білої горизонтальних смуг.

Державний герб зображений у вигляді орла у вільному польоті, на голові якого золота башта міської стіни з трьома зубцями. У правій лапі орла — золотий серп, у лівій — золотий молот. Прийнятий у 1945 році.

Державний гімн «Краю наш, потоки й гори» (нім. Land der Berge, Land am Strome) офіційно прийнятий у 1947 році. Музика — адаптована «Масонська кантата» (нім. Freimaurerkantate) К.623 Моцарта. Слова Паули фон Прерадович.

Національні свята[ред.ред. код]

Національне свято Австрійської Республіки — 26 жовтня — День ухвалення австрійським парламентом Закону про постійний нейтралітет (1955). Відзначається з 1965 року.

Збройні сили[ред.ред. код]

Збройні сили Австрії (нім. Österreichs Bundesheer) призначені для захисту свободи, незалежності та територіальної цілісності країни. Складаються з сухопутних та повітряних військ (15 бойових літаків Eurofighter EF 2000, тренувальні та 3 транспортні літаки C-130K Hercules).

Населення[ред.ред. код]

Австрієць в національному костюмі, поч. ХХ ст.
Докладніше: Населення Австрії

Близько 97% населення Австрії — австрійці. В прикордонних районах країни живуть хорвати, словенці, угорці. Державна і літературна мова — німецька.

Більшість віруючих (близько 90%) — католики. Існують громади протестантів.

З самодіяльного населення більшість зайнято в сфері торгівлі та обслуговування, а також промисловості і будівництві, у сільському і лісовому господарстві. Найгустіше заселені північні та східні райони Австрії, долина Дунаю (до 95 чол. на 1 км²), рідше — західні високогірні райони (Тіроль — 34 чол./км).

Столиця — Відень (нім. Wien) — 1,67 млн мешканців. Інші великі міста: Грац (223 тис. мешканців), Лінц (185,8 тис.), Зальцбург (145,2 тис.), Іннсбрук (119,25 тис.), Клагенфурт (90,1 тис.). У містах з населенням понад 2 тис. мешканців проживає близько 3/4 населення країни.

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше: Економіка Австрії

Австрія — одна з найрозвиненіших держав Європи. На межі ХХ-XXI століть за рівнем прибутків на душу населення займає 9-е місце у світі (15-е місце серед капіталістичних країн у 1958 році). ВВП становить $249,3 млрд. доларів[4]. Темп зростання ВВП — 3,3%. ВВП на душу населення — $30 869. Прямі закордонні інвестиції — $3,1 млрд.

Австрія — високоіндустріальна країна, хоч більшість населення працює в сфері роздрібної торгівлі (супермаркети Білла нім. Billa), банківського обслуговування (банки Австрії (нім. Bank Austria), БАВАГ (нім. BAWAG), Ерсте банк (нім. Erste Bank), Райффайзенбанк (нім. Raiffeisen)), охорони здоров'я, освіти і туризму.

Туризм[ред.ред. код]

Найпопулярніший гірськолижний курорт Австрії — Кіцбюель.

Гірськолижні курорти — одна з найприбутковіших галузей в економіці (понад 170 млрд. шилінгів на рік).

Промисловість[ред.ред. код]

Кристали Сваровські зі штучного кришталя.

Основні галузі промисловості:

  • машинобудування (транспортне, сільськогосподарське, електротехнічне) — найважливіші центри: Відень, Штейр, Лінц, Грац;
  • металургія та виробництво алюмінію — найважливіші центри: Лінц, Донавіц, Капфенберг1958 році було виплавлено 1,8 млн тонн чавуну та 2,4 млн тонн сталі.);
  • харчова промисловість;
  • текстильна промисловість — зосереджена у Відні, Форарльбергу і Нижній Австрії, базується на імпортній сировині;
  • хімічна промисловість (азотні добрива, сірчана кислота, штучне волокно та інші хімічні продукти) — Відень, Нижня та Верхня Австрія;
  • електротехнічна промисловість — компанії нім. AKG Acoustics, нім. Zumtobel Lighting Group;
  • лісова промисловість — лісові райони Штірії і Верхньої Австрії, важлива експортна галузь;
  • гірнича промисловість — найбільше значення має видобуток залізної руди (3,4 млн тонн, 1958 рік) і магнезиту (1,2 млн тонн, 1957 рік);
  • виробництво стрілецької зброї — компанії Глок (нім. Glock), Штайр Манліхер (нім. Steyr Mannlicher);
  • виробництво штучних кришталевих кристалів — Сваровські (нім. Swarovski).

Понад 30% промислової продукції створюється в державному секторі (металургійні, гірничодобувні галузі, енергетика). Найбільший зарубіжний інвестор — Німеччина (близько 30% інвестицій).

Була проведена в 19461947 роках часткова націоналізація деяких галузей промисловості і окремих підприємств, головним чином колишніх німецьких. У 1957 році уряд почав продавати ряд державних промислових підприємств американо-англійському капіталові.

Див. також: Корисні копалини Австрії, Гірнича промисловість Австрії, Історія освоєння мінеральних ресурсів Австрії.

Енергетика[ред.ред. код]

Потенціальні гідроенергетичні ресурси гірських річок оцінюються в 17 млн. кВт. Питома вага гідроенергії в енергетичному балансі становить близько 65,92%. Виробництво електроенергії 59,31 млрд кВт•годин (2007 рік), споживання 62,35 млрд кВт•годин (2006 рік). Ще донедавна основним джерелом енергії в енергетичному балансі країни було вугілля. У 1958 році було видобуто 6,5 млн тонн бурого вугілля. Кам'яне вугілля довозилось. У східних районах країни видобувалась нафта (2,9 млн тонн у 1958 році).

Агропромислове виробництво[ред.ред. код]

Незважаючи на гористу місцевість, використання сучасних методів землеробства дає Австрії можливість забезпечувати продуктами 3/4 потреб внутрішнього ринку. У країні виробляють майже всі види сільськогосподарської продукції. Провідне місце належить інтенсивному тваринництво. Для виноробства вирощують виноград, ліси дають сировину для целюлозно-паперової промисловості. Під пасовищами і луками — 28% усієї території, орної землі — 21%. Основні зернові культури: пшениця, жито, овес; технічні — цукрові буряки.

Транспорт[ред.ред. код]

Розвинуті всі види сучасного транспорту. Судноплавство здійснюється по Дунаю. Річкові порти: Лінц, Відень. Довжина залізниць на 1957 рік становила — понад 6 тис. км, близько 1/4 з них було електрифіковано.

Зовнішня торгівля[ред.ред. код]

Торгує більш ніж з 150 країнами світу.

Експорт: машини та устаткування, транспортне та автомобільне устаткування, папір та пиломатеріали, текстиль, одяг, залізо і сталь, хімічні речовини, продукти — $91,2 млрд. доларів:

Імпорт: нафта та нафтопродукти, природний газ, устаткування для машинобудування, зерно, бавовна, кольорові метали — $92,6 млрд. доларів:

Медицина[ред.ред. код]

Медико-санітарний стан у 1956 році становив 297 лікарень на 67 746 ліжок, лікарів — 11 327 (1 лікар на 616 жителів), зубних лікарів — 3 838, акушерок — 1 761, середнього медичного персоналу — 14 756.

  • Народжуваність у 1958 році становила 16,9 немовлят на 1 тис. громадян;
  • Смертність — 12,2, дитяча смертність (1957 рік) — 44,2 особи на 1 тис. живонароджених.

Найбільшу смертність у 1958 році давали:

Медичну службу очолює федеративне міністерство соціальної допомоги. Медичних факультетів у ВНЗ — 3, шкіл середнього медичного персоналу — 8. Всі види медичної допомоги покриваються обов'язковим медичним страхуванням.

Культура[ред.ред. код]

Австрія — наймузичніша країна Європи. Габсбурги протегували музиці і тому в XVIII-XIX століттях сюди приїжджали композитори зі всієї Європи. Відень був столицею класичної музики. Багато хто з австрійських правителів був непоганим музикантом, досить пригадати лише Леопольда I (композитора), Карла VI (скрипаля) і Йосифа II (віолончеліста). У різні часи у Відні виступали Бетховен, Брамс, Глюк, Малер, Моцарт, Шуберт і Штраус. А зараз, мабуть, жоден театр або концертний зал у світі не порівняється з Віденською філармонією, Віденським хором хлопчиків, Державною оперою і Державним концертним залом.

Кулінарія[ред.ред. код]

Докладніше: Австрійська кухня

Традиційна австрійська їжа дуже ситна, з великою кількістю м'яса і кльоцків. Віденський шніцель — найвідоміша страва віденської кухні, що поширилося по всьому світу. Це котлета, зазвичай із телятини, обсмажена в сухарях і яйцях. Австрійці їдять такі частини тварин, які не їдять жителі інших країн, наприклад легені, серце, нирки та інші нутрощі.

У Австрії печуть чудові пироги та печиво. Основним австрійським десертом є штрудель — булка з різними фруктами, родзинками і корицею.

Література[ред.ред. код]

Література зародилася в епоху середніх віків. Виникнення і розвиток її пов'язані з австрійським фольклором і фольклором слов'янських народів, що входили до складу австрійської «клаптевої» держави. Фрау Ава була першим поетом, що писала поезію німецькою. У XIIIXV століттях австрійська література розвивалася головним чинином як творчість народних співців — шпільманів і придворних рицарських поетів — мінезингерів. Найвизначніший з них — Вальтер фон дер Фогельвейде (11701230).

В бюргерській літературі того часу поширені короткі оповідання — шванки, у них сатирично зображувалися дворяни-феодали, лицарі, духівництво. Видатним бюргерським поетом був Г. Тейхнер (XIV століття). Гуманістичні й реалістичні тенденції епохи Відродження в літературі відбилися слабо. Найвидатнішим представником літератури цієї доби був поет, драматург і історик К. Цельтес (14591508).

В літературі і театрі XVII століття, що перебували під впливом єзуїтів, основною тенденцією було прославляння монархії Габсбургів і католицької церкви.

У XVIII столітті зросла роль віденського народного театру, його реалістичні принципи відбилися і в літературі. Драматург і поет Й. Страницький (16761726) у своїх творах широко використав фольклорні персонажі і народний гумор. У другій половині XVIII століття в австрійській літературі поширилися ідеї французького і німецького просвітительства. Розвинулася журналістика (Й. Пецль, Й. Ріттер) і пародійна література, в якій виділявся А. Блумауер, що написав бурлескну «Енеїду».

В літературі XIX століття до революції 1848 року панівним напрямом був романтизм: Ф. Грільпарцер, Цедліц, Н. Ленау, Ф. Гальм, Ф. Раймунд. Після революції 1848 року в літературі відбувся поворот до реалізму (Й. Фогль, А. Грюн, К. Бек, Й. Нестрой). У романах А. Штіфтера (18051868) — виразні елементи натуралізму. У 7080-х роках розвинулася література, що відображала соціальні процеси (Л. Анценгрубер, П. Розеггер, М. фон-Ебнер-Ешенбах, Я. Давід). З кінця XIX століття в австрійській літературі переважають модернізм, декадентство.

Представники імпресіонізму: Г. Бар, П. Альтенберг, А. Шніцлер; символізму: Гуго фон Гофмансталь, Райнер Марія Рільке. До імпресіонізму тяжів і найвидатніший майстер новітньої австрійської літератури Стефан Цвейг (18811942), який згодом перейшов до реалізму. Перед першою світовою війною виник експресіонізм — Г. Мейрінк, Ф. Верфель (рання творчість). В роки гітлерівської окупації австрійська література пережила глибоку кризу. Частина прогресивних письменників перебувала в еміграції (Ф. Брукнер, Ф. Брюгель, Ф. Гохвельдер, Е. Вальдінгер та інші), деяких замордували фашисти (Ю. Зойфера, А. Кеніга та інших). Після другої світової війни австрійська література вступає в новий період розвитку. Міцніють сили прогресивної літератури, яка використовує досвід антифашистської боротьби і досягнення літератури соціалістичного реалізму. Найкращі представники цієї нової течії: поет, прозаїк, публіцист, комуніст, член Всесвітньої Ради Миру Е. Фішер (1899); поет Й. Гунерт (1901); поетеса Е. Прістер (1906); поет, новеліст, критик, перекладач В. Маяковського Г.Гупперт (1902); романісти: О. Фонтан (1889), А. Мур (1900), 0. Мазох (1901), Е. Роллет (1889); драматург Ф. Чокор (1886); журналіст Б. Фрей, редактор прогресивного часопису «Австрійський щоденник».

Образотворче мистецтво[ред.ред. код]

Поцілунок Густава Клімта, 19071908 роки.

Перші зразки австрійського образотворчого мистецтва мають ознаки романського стилю (фрески собору в місті Гурк, орнамент, вітражі монастиря Гейліген-крейц, олтарний живопис та інші). Світські портретні мініатюри появилися в XIV столітті при віденському дворі.

XVII століття було добою розвитку мистецтва бароко.

У XVIII столітті розквітає помпезний офіційний портрет та декоративний живопис: Г. Фюгер (17511818), Лампі Старший (17511830), пейзажист Бранд (16951756), скульптор Л. Матієллі (16851748). У Віденській академії мистецтв здобувало освіту чимало українців: Л. Долинський (17501830), К. Устиянович (18391903), та інші.

У XIX столітті селянську тематику розробляв Ф. Вальдмюллер (17931865). Романтик М. Швінд (18041871) втілював у своїх творах фольклорні образи. Г. Макарт (18401884) прагнув створити пишний салонний стиль.

Віденський «Сецеесіон» з 1898 року об'єднав майстрів стилю модерн та їх епігонів: Густав Клімт (18621918), стиль арт-нуво, А. Кубін (1877) та інших. Зароджується експресіонізм, представником якого є О. Кокошка (1886—). В сучасному мистецтві Австрії переважає абстракціонізм, але в галузі графіки є значні реалістичні сили. Найскандальнішої популярності удостоїлися представники стилю живопису віденський акціонізм, гілки абстрактного експресіонізму, що з'явилася наприкінці 1950-х років.

Архітектура[ред.ред. код]

Палац Бельведер.

У XII-XIII століттях в архітектурі панував романський стиль, зразком якого є собор в місті Гурк (подібний до базиліки), з визначним фресковим розписом (12511279). У XIV-XV століттях поширилась готика, яку характеризують собор Святого Стефана у Відні (13401433), стародавня частина якого споруджена в XIII столітті в романському стилі, та «Будинок з золотим дахом» в Інсбруку (14251504). Епоха Відродження в Австрії позначилась спорудженням численних житлових будинків у Зальцбургу, відомого замка в Шаллабургу (15301601). Наприкінці XVII — першої половини XVIII століть в Австрії розцвітає бароко. У цьому стилі споруджені: велична будівля церкви Карла Барромея у Відні (17161737), палаци Шенбрунн, Траутзон і Шварценберг — архітектор Й. Б. Фішер фон Ерлах (16561723); палаци Бельведер, Даун-Кінських — архітектор Й. Л. Гільдебрандт (16681745). У XIX столітті в Австрії поширилась еклектика, яку згодом заступив модерн, представлений творчістю архітекторів О. Вагнера, А. Лооса, І. Ольбріха. Для сучасної забудови міст Австрії характерна конструктивістська за стилем архітектура. Одним з найвідоміших сучасних архітекторів Австрії є Фріденсрайх Гундертвассер.

Музика[ред.ред. код]

Музична народна творчість і музична класика Австрії вбирали в себе пісенні інтонації угорців, хорватів, сербів, чехів, поляків, українців та інших народів. Багаті традиції народно-побутового мистецтва Австрії стали тим ґрунтом, на якому в кінці XVIII століття зародився національний народно-побутовий театр — вистави з піснями й танцями (зингшпіль), камерна вокальна лірика й симфонія, а в другій половині XVIII століття — так звана віденська класична школа на чолі з композиторами Й. Гайдном (17321809), В. А. Моцартом (17561791), X. Глюком (17141787) та Людвігом ван Бетховеном (17701827). У своїй творчості, ідейно зв'язаній з буржуазно-демократичними течіями епохи Просвітництва і насиченій багатонаціональним фольклором Австрії, вони розвинули жанри класичної симфонії, опери та інші.

З початку XIX століття розквітає музичний романтизм, найвизначнішим представником якого був Ф. Шуберт (17971828). Життєрадісний дух австрійського народу виявився в творчості ряду композиторів, особливо Й. Штрауса-сина (18251899).

У другій половині XIX століття Відень знову стає центром розвитку музики глибокого змісту. Монументальні симфонії пишуть Йоганнес Брамс (18331897), Брукнер Антон (18241896). В музиці Брамса відчувається глибокий зв'язок з народним мистецтвом. Творчість Густава Малера (18601911), хоч і спирається на народ, пісенність, вже має ознаки ідейно-художньої кризи мистецтва доби імперіалізму, яка повністю виявилася в творчості А. Шенберга, глави «школи» атоналізму і додекафонії, та його учнів Альбана Берга і Антона Веберна. Крім того, цей період знаменується також і активністю творчості церковних композиторів, зокрема з'являться різдвяні меси. Яскравим представником цього жанру вважають Алоїза Бауера, автора знаменитої «Різдвяної пасторальної меси».

Роки фашизму ще більше поглибили цю ідейну кризу. Музична культура сучасної Австрії йде складним і суперечливим шляхом. Прогресивні музиканти, наслідуючи національні традиції, борються за демократичну музику, за масові форми музичного мистецтва, організовують конкурси, фестивалі, пропагують народну музику. З'явилися формалістичні «школи» («конкретна музика», «пуантелісти» та інші). Серед видатних австрійських виконавців: диригент К. Бем, піаніст Ф. Гульд, співачки М. Єриця, Л. Велич, співак Е. Кунц та інші.

Театр[ред.ред. код]

Бургтеатр у Відні.

За середньовіччя в Австрії були популярні мандрівні актори-імпровізатори, які на площах показували вистави з народного життя. Головною дійовою особою цих вистав був комедійний персонаж Гансвурст. У XVII-XVIII століттях розвинулись придворний і шкільний театри. На початку XVIII століття у Відні, за ініціативою актора і драматурга Й. Страницького, виникає постійний народний театр. У першій половині XIX століття значний вклад у розвиток театрального мистецтва внесли актори-драматурги Ф. Раймунд та Й. Нестрой.

На початку XX століття в театрах запанувала драматургія декадентів (Шніцлер, Гофмансталь та інші). У 20-х роках певний інтерес становили вистави Йозефштадттеатру (заснований у 1778 році), яким керував М. Рейнгардт. Під час фашистської окупації (19381945) більшість театрів було закрито, прогресивні діячі емігрували. Після визволення Австрії театри відродилися. У 1947 році відкрився новий театр «Скаля», в якому йдуть найкращі сучасні п'єси. Відень — центр театрального життя Австрії (14 драматичних театрів). Серед діячів австрійських театрів — Р. Аслан, X. і В. Тіміг, К. Паріла, А. Рот та інші.

У 1741 році в Відні відкрився Бургтеатр1776 року називався Національним, до 1918 був придворним театром). Найвищого розвитку Бургтеатр досяг у XIX столітті під керівництвом драматурга та режисера Г. Лаубе (18491867), коли тут грали найкращі майстри німецькохї сцени: А. Зонненталь, Й. Левінський, Ш. Вольтер та інші. У 18991910 роках Бургтеатр очолював видатний актор Й. Кайнц. У Бургтеатрі ставлять австрійські національні п'єси, російські класичні п'єси (твори Грибоєдова, Островського, Горького, Афіногенова та інш.).

Кінематограф[ред.ред. код]

Хеді Ламарр у кінострічці «Леді в тропіках», 1939 рік.

Кіно Австрії спеціалізується головним чином на музичних фільмах. Віллі Форст поставив у 1933 році «Незавершену симфонію», присвячену Шуберту, в 1935 — «Мазурку», 1937 — «Серенаду», 1939 — «Любого друга», 1940 — «Оперету». Відома австрійська акторка Хеді Ламарр англ. Hedy Lamarr здобула слави в Голівуді, кінострічки «Алжир» (Габі, 1938), «Леді в тропіках» (Манон де Верне, 1939), «Тортілія-Флет» (Долорес Рамірес, 1942), «Небезпечний експеримент» (Аліда Бедо, 1944).

Фашистська окупація згубно позначилась на національній кінематографії, що відродилася лише в 1946 році (фільм «Далекий шлях»). Широко відомі: «Дитя Дунаю», «Весна на льоду», «Втрачені мелодії», «Золота симфонія», «Дай руку, життя моє!» та інші. Прогресивні діячі кіно Австрії починають все частіше звертатися до тем сучасності і вести боротьбу за незалежність вітчизнняної кінематографії від німецьких кінопрокатних фірм. Відомі кінодіячі-режисери Г.-В. Пабст, Карл Паріла; актори Паула Весселі, Ернст Дойч, Маріанна Шінауер, Ганс Мозер та інші.

Освіта[ред.ред. код]

Внутрішнє оздоблення сходів Віденського університету.

За часів Габсбурзької монархії Австрія була осередком католицького богослов'я. Політика національного гноблення була спрямована проти розвитку національних культур у багатонаціональній імперії, зокрема, проти розвитку науки і освіти в Закарпатті, Галичині і Буковині. Клерикали перешкоджали створенню Академії наук, внаслідок чого Віденська академія була відкрита лише 1847 року під тиском революційного руху і, зокрема, повстання селян в Галичині 1846 року. У Відні був поширений афоризм:

« Галицькі селяни є засновниками Австрійської академії наук.  »

У 19561957 роках в Австрії було 1 335 дитячих садків, 5 349 початкових шкіл, 187 середніх шкіл, 33 середні технічні і ремісничні школи, 76 професійних жіночих шкіл, 28 педучилищ. У всіх цих закладах налічувалось 924 596 чоловік.

Було 14 вищих навчальних закладів (22 850 студентів), в тому числі університети у Відні, Граці та інші.

Найбільші бібліотеки:

Музеї: історії мистецтв, Національна галерея, природничо-історичний, технічний у Відні та інші.

Наука[ред.ред. код]

На відміну від музики наука в Австрії розвивалася слабо. Серед австрійських фізиків можна згадати Людвіга Больцмана, Ернста Маха, Ервіна Шредінгера, Вольфганга Паулі. Певний внесок у математику зробив Курт Гедель та члени Віденського гуртка. Зігмунд Фрейд вплинув на розвиток психології, започаткувавши напрям психоаналізу.

Спорт[ред.ред. код]

Нікі Лауда у Ferrari 312 T2 на тренуванні у Нюрбургрингу, 1976 рік.

Австрія — альпійська країна і тому найбільших успіхів добивалася в зимових видах спорту, особливо в гірськолижному. Країна славиться своїми гірськолижними курортами. Місто Інсбрук двічі приймало зимові Олімпійські ігри — в 1964 та 1976 роках. На зимовій Олімпіаді в Турині австрійська команда в неофіціному командному заліку була лише третьою, поступившись Німеччині та США.

Футбольна збірна Австрії славилася своїми перемогами в 30-х роках, коли її називали вундертімом. Найвідоміші футбольні клуби: віденські «Аустрія» і «Рапід» ще в 70-х роках були грізною силою на європейській арені, але наприкінці XX століття футбольні центри Європи перемістилися.

У Формулі-1 Австрія мала в минулому столітті зіркового пілота — Нікі Лауду, триразового чемпіона світу.

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

В Астрії у 1950-х роках видавалось близько 150 газет та журналів: «Фольксштімме» (нім. «Volksstimme»), «Арбейтер Цейтунг» (нім. «Arbeiter Zeitung»), «Дас клейне Фолк-сблатт» (нім. «Das kleine Volksblatt»), «Ді нойє Фронт» (нім. «Die neue Front»). Офіційна урядова газета — «Вінер Цейтунг» (нім. «Wiener Zeitung»). В Астрії віщають широкомовні радіостанції і телестудії у Відні, Лінці та інших містах.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Austria". Encyclopædia Britannica. Encyclopædia Britannica Online. (англ.)
  2. «STATISTIK AUSTRIA – Bevölkerungsstand und −veränderung». Statistik.at. 2011-05-19. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-07-24. 
  3. HDI of Austria. The United Nations. Retrieved 10 July 2009.
  4. Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001. (англ.)

Література[ред.ред. код]

  1. Пристер Е. Краткая история Австрии. М., 1952. (рос.)
  2. Турок В. М. Очерки по истории Австрии 1918–1929. М., 1955. (рос.)
  3. Ефремов А. В. Советско-австрийские отношения после второй мировой войны. М., 1958. (рос.)
  4. Барсов Н. Н., Волгин В. М. Австрия. М., 1955. (рос.)
  5. Добрынин Б. Ф. Физическая география Западной Европы. М., 1948. (рос.)
  6. Юданов Ю. Й. Австрия. М., 1958. (рос.)
  7. Statistisches Handbuch für die Republik Österreich. W., 1955—56. (нім.)
  8. Альшванг А. Венские классики: Гайдн, Моцарт и Бетховен. М., 1945. (рос.)
  9. Конєн В. История зарубежной музыки XIX века, в. 1. М., 1958. (рос.)
  10. Друскин М. История зарубежной музыки XIX века, в. 2. М., 1958. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]