Північнонімецький союз 1866-1871 був федеративним об'єднанням 22 незалежних держав північної Німеччини, без Австрії. Створений на основі конституції, ухваленої країнами-членами союзу 1867 року. Федеральна влада контролювала армію та зовнішню політику. Був створений Рейхстаг, парламент, у виборах якого могли голосувати чоловіки із збереженням таємниці голосування. Рейхстаг міг мати справу з бюджетами, але він мав обмежені повноваження порівняно з Федеральною Радою, в якій були представлені члени федерації. Влада в Союзі більшою мірою знаходилась під впливом його засновника, першого та єдиного канцлера Отто фон Бісмарка, прем'єр-міністра Королівства Пруссія, в якому знаходилось 80% населення конфедерації[1]. Після перемоги над Австрією, Пруссія приєднала незалежні до того Гановер, Гессен-Кассель, Нассау, та Франкфурт-на-Майні. Союз ліг в основу створеної 1871 року Німецької імперії, яка успадкувала більшу частину конституції та прапор.
Північнонімецький союз посилив економічний вплив Пруссії на північну Німеччину, особливо завдяки митному союзу (нім.Zollverein), членами якого були південнонімецькі країни, які не входили до Північнонімецького союзу. Основним завданням федерації було забезпечення свободи промисловості, чого вимагали ліберально налаштовані представники підприєницького середовища. Наприклад, мита та митні обмеження були скасовані, та бла створена федеральна поштова та телеграфна служба. Як результат, вдалось досягти вищих темпів економічного зростання та ширші особисті свободи[2].
На основі Північнонімецького союзу в 1871 р. була створена Німецька імперія. Великою мірою вона зберегла Конституцію, яка залишилась в силі до 1918 р. Конституція давала великі повноваження канцлеру, Отто фон Бісмарку, якого призначав Президент Бундесрат (Пруссія). Таким чином, канцлер «відповідав» але не був підзвітний перед Рейхстагом. Це дозволило йому скористатись своїм положенням, як ланки між імператором та громадянами. Після конституційної кризи 1862 року Канцлер отримав контроль над військовим бюджетом. Закони забороняли певним державним службовцям, які були основною опозицією Бісмарка в 1860-тих, обіймати посади в Рейхстазі.