Держави/Країни -> Королівство Греція (1832-1924)      

метрополії
 
  Греція
 

Королівство Греція (1832-1924)


Колекції: додати в кошик Продана за: $23.0
Info: http://www.ebay.com/itm/371873548201 2017-02-28
CoinWorldTV 1873/1874, Kingdom of Greece, Georgios I. Silver 20, 50 Lepta & Drachma. 3pcs! Mint Place: Paris (A) Mint Year: 1874 / 1873 Reference: KM-44 / KM-37 / KM-38. Denomina ...

Колекції: додати в кошик Продана за: $102.0
Info: http://www.ebay.com/itm/181399286679 Sun May 11 00:00:00 UTC 2014
GREECE 1833A 1 Drachma Silver F-VF

Колекції: додати в кошик Продана за: $21.0
Info: http://www.ebay.com/itm/191170366136 Sun May 18 00:00:00 UTC 2014
GREECE 1910 1 Drachma Silver VF-XF
  Королівство Греція (1832-1924)з Вікіпедії Прочитати оригінал статті
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Βασίλειον τῆς Ἑλλάδος
Королівство Греція
1832 — 1924
1935 — 1941
1944 — 1974
Прапор Герб
Державний прапор
(1863—1924 та 1935—1967)
Малий державний герб
(1863—1924 та 1935—1967)
Розташування Греція
Територіальні зміни Королівства Греція в період 1832—1947 років
Столиця Афіни
Мови грецька мова
Релігії Грецька православна церква
Форма правління абсолютна монархія 1832 — 1843
парламентаризм та конституційна монархія 1843 — 1924, 1935 — 1974
король
 - 1832—1862 Оттон Баварський
 - 1964—1974 Костянтин ІІ
Історичний період Просвітництво
 - Лондонська конференція 1832 30 серпня
 - Надання Конституції 3 вересня 1843
 - Друга Республіка 25 березня 1924
 - Відновлення монархії 3 листопада 1935
 - Окупація 1941
 - Третя республіка 8 грудня 1974
Валюта грецька драхма
Попередник
Наступник
Ottoman flag.svg Османська імперія
Flag of Greece (1822-1978).svg Перша Грецька Республіка
Flag of Greece (1822-1978).svg Друга Грецька Республіка
Flag of Greece (1822-1978).svg Окупація
Друга Грецька Республіка Flag of Greece (1822-1978).svg
Грецька держава Flag of Greece (1822-1978).svg
Третя Грецька Республіка Flag of Greece.svg
 Історія Греції
Герб Греції
Доісторична Греція
Егейська цивілізація
Західноанатолійська
Мінойська
Кікладська
Елладська
Мікенська
Стародавня Греція
Темні століття
Архаїчна Греція
Класична Греція
Елліністична Греція
Римська імперія
Римська Греція
Середньовічна Греція
Візантійська імперія
Латинократія
Османська Греція
Сучасна історія
Грецька революція
Королівство Греція
Друга Грецька Республіка
Режим 4 серпня
Друга світова війна
(Окупація та Рух Опору)
Громадянська війна
Режим полковників
Третя Грецька Республіка

Портал «Греція»

Королівство Греція (грец. Βασίλειον τῆς Ἑλλάδος) було засноване рішенням «великих держав» (Великобританія, Франція, Росія), яке закріпила Лондонська конференція 1832 року. Монархія у Греції була визнана офіційно на міжнародному рівні у Константинопольській угоді 1832 року, яка крім того гарантувала Греції цілковиту безпеку та незалежність від Османської імперії. Таким чином постала незалежна Грецька держава, що змінила Першу Грецьку Республіку, здобуту національно-визвольною війною.

Перша монархія Оттона Баварського існувала до 1924 року, коли була проголошена Друга Грецька Республіка, монархія була відновлена лише 1935 року із запрошенням на грецький престол датських принців із династії Глюксбургів. Із приходом військової хунти «Чорних полковників» монархія була ліквідована, а останній грецький король Костянтин ІІ був висланий із країни та позбавлений майна й навіть грецького громадянства.

Королі Греції[ред.ред. код]

Наведено дати правління монархів.

Династія Віттельсбахів
Династія Глюксбургів

Незалежність та король Оттон[ред.ред. код]

Після кількох сухопутних і морських перемог Греція була майже вільна до 1825 року, але Туреччина викликала єгипетські війська під командуванням Ібрагіма-паші, який завдав грекам кілька сильних поразок і взяв Міссолонгі 1826 року. На допомогу Греції прийшли 1827 року Росія, Англія і Франція, які підписали лондонську конвенцію про посередництво між сторонами, що боролись, і послали до берегів Греції свої флоти, які зіткнулися з флотом Ібрагіма-Паші і знищили його у Наваринській битві, яка відбулась 20 жовтня 1827 року. Ібрагім повернувся до Єгипту, і Греція стала вільною.

Туреччина визнала її такою Адріанопольським мирним договором 1829, що завершив російсько-турецьку війну. Від залишків залежності Греція звільнена на Лондонській конференції 1830. Тимчасовим главою держави був призначений 1828 року графа Іоанн Каподистрія, який вважається першим Президентом Греції.

Таким чином, Греція як самостійна держава існувала з 1828 року. Каподистрія був убитий з особистої помсти 1831 року. «Великі держави» скористались цим і призначили 1832 року королем Греції баварського принца Оттона (1833-1862) із династії Віттельсбахів. Політика уряду Оттона, який не скликав Народних зборів, фактично утискав місцеве самоврядування та друк, а також обтяжив країну податками, викликала революцію 1843, яка змусила короля погодитися на конституцію 1844 (парламент з двох палат, право голосу, обумовлене майновим цензом). У період 1854-1857 років під час Кримської кампанії англо-французька ескадра зайняла Пірей і зобов'язала Грецію зберігати нейтралітет. У внутрішній політиці уряд короля Оттона впродовж 20 років чинило спротив введенню конституційного ладу, скеровуючи до абсолютизму. Революція 1862 року скинули короля Оттона і баварську династію з грецького престолу.

Глюксбурги[ред.ред. код]

Народні збори 1863 року обрали королем Греції Георга I, сина спадкоємця датського престолу. Новий король явився не з пустими руками: Англія добровільно поступилася Греції Іонічними островами. Конфлікт з Туреччиною через повстання на Криті 1866—1869 років був залагоджений Паризькою конференцією. Під час російсько-турецької війни 1877—1878 Греція за порадою Англії зберегла нейтралітет. На Берлінському конгресі було вирішено приєднати до Греції значну частину Епіру і Фессалії, але дійсно була приєднана лише частина цієї території на південь від річки Саламврії і Арди: 13369 км² і близько 300 тис. мешканців.

Приєднання Східної Румелії до Болгарії здалося грецькому уряду порушенням рівноваги на Балканському півострові і приводом до військових приготувань з метою розширення своїх кордонів у Фессалії і Македонії. Але оголошена великими державами, які вважали з метою збереження європейського миру за необхідне охороняти порядок на Балканському півострові, блокада грецьких берегів спонукала Грецію відмовитися від своїх задумів. Коли 1889 року на острові Крит почалося повстання, Греція спочатку під тиском європейської дипломатії утрималася, від будь-якого втручання, незважаючи на сильний народний рух, підтримуваний ідеями панеллінізму, тобто об'єднання в одну державу всіх греків Оттоманської імперії.

Крім впливу великих держав, активна політика зустрічала непереможну перешкоду у вкрай розладнаному положенні фінансів. Накопичений державний борг близько 700 млн грецьких драхм лягав важким тягарем на невисокі податкові сили 2-мільйонного населення країни. 1893 року за пропозицією глави кабінету міністрів Харілаоса Трикупіса палата постановила скоротити суму сплачуваних закордонним кредиторам відсотків до 30 % обов'язкових платежів. 1896 року нове повстання на острові Криті викликало в Греції сильний національний рух. Уряд на цей раз дав себе втягнути у війну з Туреччиною, що закінчилася повною поразкою греків. Завдяки втручанню великих держав, Греція була врятована від територіальних втрат, але зобов'язалася сплатити Туреччині військову контрибуцію в 4 млн турецьких фунтів і 100 тис. тур. фунтів приватним особам. Греція також повинна була визнати встановлення фінансової контрольної комісії з представників великих держав.

Із призначенням міжнародної фінансової комісії державне господарство було до деякої міри упорядковано: дефіцити зникли, і відсотки за державними боргами почали сплачуватися вчасно. З 1899 року палатою було проведено ряд реформ: податкової системи, суду, адміністрації та шкіл. Боротьба політичних партій, що групувалися навколо найвизначніших політичний діячів — Теодороса Деліянніса та Харілаоса Трикупіса, — нерідко загострювалася у народні заворушення, тягла за собою часті зміни міністерства. З 1901 року посилилося прагнення використовувати заворушення в Македонії на користь ідеям панеллінізму, але слабкі грецькі елементи в Македонії зустрічали відсіч з боку тяжілих до Болгарії македонських слов'ян. 10 червня 1905 року виданий новий виборчий закон, за яким кількість депутатів була зменшена з 235 до 176, а також було впроваджено загальне виборче право для чоловіків.

Революція 1905—1907 років в Росії викликала піднесення національно-визвольного руху у Греції. Зростало невдоволення населення нерішучістю влади скористатись здобуткакми Молодотурецької революції та приєднати Крит. 1909 року група молодих офіцерів, так звана, «Військова ліга», захопила владу і 1910 року передала пост прем'єр-міністра лідеру критських ліберальних націоналістів Елефтеріосу Венізелосу. За нього Греція утворила потужний союз із Болгарією, Чорногорією та Сербією. Це дозволило їй приєднати в результаті Балканських воєн 1912—1913 років Крит, Епір, південну Македонію і частина Західної Фракії. Площа Греції збільшилася з 65 тис. км² до 110 тис., а населення — відповідно з 2,7 млн осіб до 4,4 млн.

1913 року король Георг І був вбитий, і престол зайняв його син, відтоді король Костянтин І, який вже встиг здлобути славу серед греків своїми перемогами в ході Балканських воєн в Епірі та Македонії. Проте із початком Першої світової війни Костянтин прийняв одноосібне рішення не воювати проти Німеччини, про що завірив кайзера Німеччини Вільгельма ІІ. Тим часом прем'єр-міністр Елефтеріос Венізелос обрав політику нейтралітету, прихильного до Антанти. Таким чином, виникло протистояння двох полярно протилежних політиків, яке поширилось на грецьке суспільство в цілому і спричинило Національний розкол.

Зрештою рішення союзників відкрити у Греції Салонікський фронт змусило Венізелоса виступити проти політики короля. Крім того 1916 року Венізелос формує у Салоніках просоюзницький уряд Етнікі Аміна. Через півроку країни Антанти змусили Костянтина ІІ зректися престолу на користь свого сина Александра, після чого Греція офіційно оголосила війну Німеччині 29 червня 1917 року, а Венізелос повернувся в Афіни у якості чинного прем'єр-міністра. За результатами війни Греція знову розширила свою територію, приєднавши Східну Фракію, Галліполі, острови Імброс (Гекчеада), Тенедос (Бозджаада) та округ Смірна (Ізмір) в Анатолії.

Попри геополітичні успіхи, Греція була економічно виснажена війною, більшість греків злидарювала, тож на нових виборах ліберальна партія Венізелоса не здобула підтримки. До влади повернувся король Костянтин І, оскільки Александр помер накануні виборів. Новий уряд провадив надто агресивну політику в Анатолії, розвязавши нову греко-турецьку війну проти Мустафи Кемаля Ататюрка. Через поразку у війні Греція втратила Смірну, Імброс, Тенедос та Східну Фракію на користь Туреччини, а також додатково мала передати Італії, союзниці Туреччини, Додеканес. В результаті відбувся масштабний обмін населенням, який в історії здобув назву Малоазійська катастрофа: із тепер турецької Анатолії переселилось 1 млн. 200 тис. греків.

Розчаровані греки вдруге скинули з престола Костянтина І, новим королем став син останнього Георг ІІ, також на пост прем'єр-міністра повернувся Елефтеріос Венізелос. Проте цього разу політичну ситуацію в країні ускладнили республіканці, що відкололись від ліберальної партії Венізелоса. 1923 року вони змусили Георга ІІ добровільно залишити престол та Венізелоса встановити республіку. Відтак 25 березня 1924 року була проголошена Друга Грецька Республіка, це рішення було майже одностайно підтримано плебісцитом у квітні 1924 року. Наступне десятиліття (1925-1935 роки) були періодом крайньої політичної нестабільності в Греції, що викликала глибоку економічну кризу. У жовтня 1935 року відбувся черговий державний переворот, що повернув до влади короля Георга ІІ, проте стабілізувати обстановку так і не вдалось. 1936 року прем'єр-міністр Греції Іоанніс Метаксас встановив режим диктатури. Під керівництвом Метаксаса Греція увійшла у Другу світову війну. На окупованій території розгорнувся широкий Рух Опору. Проте скоро відносини між багатьма партизанськими угрупованнями настільки загострились, що 1943 року після Афінського загального страйку у Греції спалахнула Громадянська війна. 1944 року Греція була звільнена від фашистів армією Радянського Союзу.

Проте розкол у суспільстві все далі поглиблювався. Плебісцит 1946 року, що знову повернув на престол Георга ІІ, тільки посилив протистояння у громадянській війні. Комуністи зреорганізувались тепер у Демократичну армію Греції, а ріст партизанського руху спонукав антикомуністів до все жорстокіших дій. 1947 року за пропозицією президента США Гаррі Трумена була затверджена програма допомоги Туреччині та Греції. Після розриву 1948 року із Югославією та СРСР партизани поступово втратили свою боєздатність, а 1949 року громадянська війна завершилась.

Тим часом 1 квітня 1947 року королем Греції був проголошений Павло І, син короля Костянтин І та брат короля Георга ІІ. Його спроби налагодження міжнародних відносин Греції вплинули позитивно на розвитоку економіки. Павло І був першим головою Грецької держави, хто наніс офіційний візит правителю Туреччини. Проте через спроби повернути Греції острів Кіпр відносини із Британією, до того цілком прихильною, дещо ускладнились. Зрештою 1960 року Кіпр був проголошений незалежною республікою. Незважаючи на позитивні тенденції, у Греції ширилась прихильність до республіканства, а король Павло та його дружина королева Фредеріка постійно критикувались за втручання у політику, часті закордонні поїздки та надто дороге для суспільства утримання родини монархів. Наприкінці 50-х років стан здоров'я короля критично погіршився, 1964 року він був прооперований через рак шлунка, і через тиждень після операції 6 березня 1964 року він помер.

Того ж дня наступним королем Греції став син Павла І Костянтин ІІ. Політичні погляди Костянтина II характеризувалися яскраво вираженим антикомунізмом. Загалом період правління Костянтина випав на дуже складний період у післявоєнній історії Греції. У той час коли сусідні країни Європи, зокрема Італія, бурхливо розвивались, Греція продовжувала залишатися на місці. У листопаді 1963 р. до влади прийшов уряд на чолі із Георгіосом Папандреу. На цьому тлі часто спалахували протести студентів, робітничі страйки. Такі народні настрої дуже непокоїли короля та королівський двір. Вони почали готуватись до контрнаступу. 15 липня 1965 р. Костянтин ІІ здійснив «палацовий переворот»: відсторонив Георгіоса Папандреу від поста прем'єр-міністра і призначив на його місце діяча правого напрямку Г. Афанасіадіса-Новаса. Цей крок короля був цілком антиконституційним і спрямованим проти робочого і демократичного руху. Це викликало нову хвилю народного незадоволення, вже через два місяці було формовано новий уряд Стефаноса Стефанопулоса. Проте і він виявився неспроможним забезпечити стабільність в державі. 1968 року після приходу до влади «чорних полковників» король виїхав до Великобританії. Після повалення самої хунти новий уряд на підставі референдуму проголосив Третю Грецьку Республікою.

Джерела[ред.ред. код]