Перша Французька імперія фр. Le Premier Empire Імперія
←   ←   ←   ←   ←   ←   ← 1804 — 1815 →   →   →   →   →   →
Прапор Франції Герб Франції
Національний гімн Франції
Столиця	Париж
Мова(и)	Французька мова
Грошова одиниця	Франк, Наполеондор
Форма правління	Монархія
Династія	Бонапарти
Імператор
- 1804—1815	Наполеон I Бонапарт

Історія Франції Портал Франція

Доісторична Франція Античність Римська Галлія (220 до н. е.—481) Середньовічна Франція Династії: Меровінги (481—751) Каролінги (751—987) Капетинги (987—1328) Валуа (1328—1589) Бурбони (1589—1792, 1814—1848) Станова монархія у Франції (1302—1614) Дореволюційна Франція Французький абсолютизм (1643—1789) Сучасна Франція Французька революція (1789—1799) Перша республіка (1792—1804) Перша імперія (1804—1814) Реставрація Бурбонів (1814—1830) Липнева монархія (1830—1848) Друга республіка (1848—1852) Друга імперія (1852—1870) Третя республіка (1870—1940) Паризька комуна (1871) Режим Віші (1940—1944) Тимчасовий уряд (1944—1946) Четверта республіка (1946—1958) П'ята республіка (з 1959) Цей шаблон: переглянути обговорити редагувати

Перша Французька імперія (1804—1815) (фр. Le Premier Empire) — епоха імперії Наполеона Бонапарта у Франції. Перша імперія замінила Французький консулат. Перша імперія бере початок 18 травня 1804 року, з оголошення сенатором-консультом Наполеона Бонапарта "імператором французів" під іменем "Наполеон Перший". Коронація відбулася 2 грудня 1804 року в Соборі Паризької Богоматері. Першій Французькій Імперії був покладений кінець в квітні 1814 року з зреченням від престолу Наполеона і його засланням на острів Ельба. Після періоду Першої Французької Імперії відкривається епоха Реставрації Бурбонів, за винятком періоду Ста днів, коли Наполеону вдалося тимчасово повернутися до влади, з 20 березня до 22 червня 1815 року.

Історія[ред. • ред. код]

Від Консулату до Імперії[ред. • ред. код]

В 1799 році Наполеон Бонапарт організовує заколот і стає Першим Консулом. Наполеон здобуває значних успіхів : за короткий час Франція стрімко стає лідером Європи у всіх галузях. В той же час, зростає ризик монархічних переворотів. Сенат Франції пропонує Наполеону встановити особисту форму правління з переданням її в спадщину і передає владу в руки Французького Імператора. Плебісцитом 6го листопада 1804 року, французький народ підтверджує рішення Сенату (3 572 000 "за" і тільки 2 572 "проти"). Таким чином, Конституція ХІІ-го року затверджує зміну державного ладу і перехід до Імперії.

Початок Імперії[ред. • ред. код]

Наполеон вважає, що країні потрібні сильні і тверді основи, він відтворює жорсткість суспільства Франції Старого режиму. 25 травня 1804 року, Наполеон Бонапарт засновує місто Ла-Рош-сюр-Іон, щоб покласти кінець Вандейській війні, тривалому контрреволюційному повстанню в провінції Вандея.

Коронація 2-го грудня 1804 року та початок імперії[ред. • ред. код]

Коронація відбулася 2го грудня 1804 року, в соборі Паризької Богоматері, в присутності папи Пія VII, що справив службу.

З 1804 року почалася нова епоха в історії Франції - епоха імперії. Царювання Наполеона було наповнене, з деякими перервами, війнами, спершу надзвичайно щасливими для Франції, хоча і з окремими несприятливими епізодами (Трафальгарська битва); Франція поширила свою владу і вплив майже на всю Європу, залишивши глибокий слід в її внутрішніх порядках. Починаючи з невдач в Іспанії (див. Іспано-португальська війна 1807-1814 рр.) І продовжуючи війною з Росією в 1812 році, щастя зрадило імперії. Проте економічний баланс царювання Наполеона не може вважатися безумовно несприятливим для Франції. Воно закріпило багато завоювань революційної епохи і створило надзвичайно сприятливі умови для розвитку землеробства і промисловості.

У цю епоху у Франції (в основному за активного сприяння уряду) сильно поширилася культура деяких рослин, до тих пір невідомих або мало відомих у Франції; найважливішою з них була картопля, введення якої почалося ще до революції, але йшло повільно. Площа оброблюваних земель збільшилася досить значно; виноробство з 1790 по 1810 рр. збільшилося у півтора рази; вивіз худоби з суми 4,5 млн. франків в 1790 році піднявся до 9 млн. у 1812 році; прядильна, ткацька, шовкова промисловість отримали величезний поштовх і посилилися в декілька разів; фабрична промисловість, вельми слабка до революції, була дуже розвинена до кінця царювання Наполеона. Вивізна торгівля Франції в першу половину царювання Наполеона швидко росла: в 1802-04 рр. вивезення в середньому дорівнювалося 351 млн. франків, в 1805-07 рр. - 402 млн. франків, в 1811-12 рр. 356 млн. франків. Ввезення, ускладнене тарифами і політичними подіями сильно коливалося з року в рік, але загалом падало (у 1802-465 млн. франків, в 1812-257 млн. франків.

Сама війна не приносила Франції великої шкоди (економічно). Вона велася на чужій території, на контрибуції і реквізиції, і Франція платила за них порівняно мало (хоча податки таки росли); навіть позики для неї не укладалися. Між тим вона звільняла країну від надлишкових робочих рук і давала величезні замовлення власної промисловості (ткацька промисловість значною мірою зобов'язана своїм зростанням військовим підприємствам Наполеона). Армія була установою деспотично-демократичною; в ній панувала воля однієї людини, але не було ні станових, ні інших подібних відмінностей; кожен солдат, незалежно від походження, «носив маршальський жезл у своєму ранці». Конскріпції, введені революцією, були пом'якшені встановленим під час консульства (1800) правом відкуповуватися від військової повинності, що примирило з війнами заможну буржуазію. Армія була селянською і дрібнобуржуазною і була надзвичайно популярною в народній масі. Так було переважно в першу половину царювання Наполеона; в другу, коли війна все ж виснажила народні засоби і, головне, війни стали менш вдалими, країні довелося розплачуватися за свої військові захоплення і крайнощі протекціонізму, що викликали страшну торгово-промислову кризу. Імперія звернулася у військову диктатуру, яка не могла бути міцною.

Деспотизм Наполеона відштовхнув від нього все ще зберігаючу любов до свободи частину інтелігенції (цензура 1810, висилка де Сталь, Констана та ін.); духовенство, що ледь з ним примирилося, знову зробилося найзапеклішим його ворогом. Стара аристократія, якої він дозволив повернутися на батьківщину і яку намагався наблизити до свого двору, не могла примиритися ні з втратою колишніх багатств, ні з новим становищем при дворі гордовитого і постійно ображав її імператора. Народні маси відчували себе стомленими і вимагали пом'якшення податного тягаря і припинення воїн. Не стерпівши навколо себе ні найменшої іскри самостійності, Наполеон наповнив всі створені ним установи позбавленими власної волі. У хвилину випробування не можна було розраховувати на їх твердість і стійкість, і дійсно, після вступу союзних армії в Париж (31 березня 1814), призначений ним же сенат проголосив 3 квітня 1814 скинення його з престолу, опублікувавши у своєму «Акті скинення» цілий обвинувальний акт проти нього, в якому йому ставилися в провину порушення конституції, вчинені при підтримки сенату.

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданний сумніву та вилучений. (грудень 2012)

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.