Держави/Країни -> Болівія      

попередники
 
Болівія
дочірні держави
 
  Багатонаціональна Держава Болівія ...
 
наступники


Колекції: додати в кошик Продана за: $75.0
Info: http://www.ebay.com/itm/381552578012 2016-02-28
GUATEMALA 1894 1/2 Real C/S on Chile 1877 1 Sol Silver Crown XF-AU

Колекції: додати в кошик Продана за: $570.0
Info: http://www.noble.com.au/auctions/lot/?id=245563 Estimate $500 S ...
SPAIN, Charles III, half escudo, 1788 Seville (KM 425.2), 1788M Madrid (KM.425.1); Ferdinand VII half escudo, 1817 GJ Madrid (KM.492); Isabella, twenty reales, 1861 (KM.610); ...

Колекції: додати в кошик Продана за: $113.0
Info: http://www.sixbid.com/browse.html?auction=1477&category=31209&lot ...
Guatemala, Republik seit 1839 1/2 Real 1894. Gegenstempel auf Peru Sol 1894. K.M. 224. Schöne Patina. Kl. Randfehler, vorzüglich
  Болівіяз Вікіпедії Прочитати оригінал статті
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Багатонаціональна Держава Болівія
Estado Plurinacional de Bolivia

Прапор Болівії Герб Болівії
Прапор Герб
Девіз: "¡La unión es la fuerza!"
(«У єдності сила!»)
Гімн: «Bolivianos, el hado propicio»
Розташування Болівії
Столиця Сукре
Найбільше місто Санта-Крус
Офіційні мови Іспанська, кечуа, аймара
Державний устрій Республіка
 - Президент Ево Моралес
Незалежність  
 - від Іспанії 6 серпня 1825 
Площа
 - Загалом 1 098 581 км²
 - Води (%) 1,29
Населення
 - оцінка 2013 р. 10 461 053 (82)
 - Густота 9 9/км²
ВВП (ПКС) 2012 р., оцінка
 - Повний $55,229 мільярдів (-->)
 - На душу населення $5 099 (Список країн за ВВП на душу населення)
ІРЛП  (2004) Green Arrow Up.svg 0,675 (medium) (115)
Валюта Болівіано (BOB)
Часовий пояс  (UTC-4)
Домен інтернету .bo
Телефонний код +591

Болівія (ісп. Bolivia МФА: [boˈliβja] Болі́в'я), офіційно Багатонаціона́льна Держа́ва Болі́вія — держава в центральній частині Південної Америки. На півночі і на сході межує з Бразилією, на південному сході — з Парагваєм, на півдні — з Аргентиною і на заході — з Чилі й Перу.

Загальна інформація[ред.ред. код]

Офіційна столиця країни — Сукре (історична назва Чукісака), однак резиденція уряду перебуває в Ла-Пас (історична назва Чукіяпу).

Болівія простягнулася на 1503 км з півдня на північ та на 1265 кілометрів зі сходу на захід.

Межує на півночі та сході з Бразилією, на південному сході — з Парагваєм, на півдні — з Аргентиною, на південному заході — з Чилі та Перу. Болівія багата на природні ресурси (передусім олово, нафта, природний газ; також є цинк, сурма, вольфрам, срібло, свинець, мідь, золото), але висока витратність виробництва, нестача інвестицій, проблеми з внутрішнім транспортом і відсутність виходу до моря обмежують її розвиток. Болівія залишається однією з найбідніших країн Південної Америки.

Географія. Природа[ред.ред. код]

За характером рельєфу Болівія поділяється на південно-західну — гірську (бл. 1/3 площі країни) і північно-східну — переважно рівнинну частини. Гори Болівії належать до системи Андів, що досягають тут найбільшої ширини — близько 650 кілометрів, і складаються: з хребта Західна Кордільєра (г. Сахама 6780 м), Кордільєри Реаль (г. Ільямпу 7014 м), Центральної і Східної Кордільєри (до 5000 м) та міжгірного плато — Альтіплано (3700—4100 лі). В горах Болівії багато згаслих і діючих вулканів. Рівнинні райони Болівії поступово знижуються на північний схід і переходять в Амазонську низовину. На південному сході, на вододілі басейнів Амазонки і Парагваю, невисокі нагір'я (до 1425 м).

Надра Болівії багаті на руди кольорових металів, особливо олова, вольфраму, свинцю, цинку, міді та інших.

Клімат районів Андів — гірський, напівпустельний і пустельний з прохолодними літом і зимою — середньомісячні температури протягом року коливаються від +2 до +18, невеликою кількістю опадів (50—600 мм), значними добовими коливаннями температур. В рівнинних районах клімат вологий тропічний — середньомісячні температури на протязі року +20, +28°, опадів 1500–2000 мм на рік. Ріки внутрішніх гірських районів належать до басейнів безстічних озер — Тітікака, Поопо та ін. Ріки сх. районів — до басейну Амазонки (найбільші з них Ма-море і Бені — притоки Мадейри) та Парагваю (найбільша — Шлькомайо).

В горах і міжгірних плато рослинність напівпустельна: шорсткі трави, колючі чагарники. Серед тваринного світу з ссавців характерними є вікунья, гуанако, з гризунів — шиншила, моко (гірська свинка), з птахів — кондор. На рівнинах — вологі тропічні ліси і савани з багатими й різноманітними рослинністю і тваринним світом.

Природні ресурси[ред.ред. код]

Болівія1.JPG

Економіка країни наприкінці 20 ст. відчула страшних коливань через падіння цін на олово, поганих врожаїв та виплати боргів Міжнародному Банку, все це призвело до страшної інфляції. Хоча Болівія отримувала дуже велику іноземну допомогу, технічну підтримку та позики Міжнародного Банку протягом ряду років, величезні проблеми, що не мають швидких або легких вирішень продовжують стояти перед урядом.

Державна гірнича корпорація «Comibol» проголосило про важкі втрати та падіння виробництва у 1980-х роках, коли через перевиробництва олова у світі було закрито 2/3 шахт та звільнення з шахт великої кількості робітників.

Початок розробки нафтових ресурсів Болівії датується 1920 роком, коли Стандартна нафтова компанія Нью-Джерсі придбала концесію на дослідження та експлуатацію зони південно-східної Болівії. Ряд маленьких родовищ нафти був виявлений тут, але ця компанія була націоналізована у 1937 році та на її базі утворили YPFB (Yacimientos Petroliferos Fiscales Bolivianos).

У середині 1950-х років компанії США відновили розробку нафти у Болівії. 1956 року Болівійська Компанія видобутку нафти (відділення американської корпорації) почала успішну розробку нафти та природного газу в районі Санта-Крус. В 1966 році почали експортувати нафту у південну Каліфорнію, через трубопровід YPFB з Болівії у Тихоокеанський порт Аріка (Чилі), а також підвищувати обсяг продажу на внутрішньому ринку та в Аргентині. Однак політична невизначеність розладнала цю промисловість — в 1969 році Болівія знов націоналізувала нафтовидобувну компанію.

Хоча з 1972 року Болівія знову стала заохочувати іноземні нафтові компанії, виробництво продовжувало падати через нестачу інвестицій та невдалі спроби повернути втрачену довіру. Підвищення внутрішнього споживання в кінці XX сторіччя примусило імпортувати частину нафти і призвело до нової хвилі співпраці Болівії з іноземними нафтовими компаніями.

Виробництво природного газу стало успішнішим, і з падінням світового попиту на олово наприкінці 1980-х та у 1990-х роках, газ став найважливішим експортним товаром Болівії, який до середини 1980-х рр. давав більше половини всіх офіційних прибутків. Головний споживач природного газу — Аргентина. Великі родовища газу сконцентровані в районі Санта-Крус.

Болівія багата й іншими природними ресурсами, зокрема, володіє великим гідроелектричним потенціалом, який мало використовується.

Флора і фауна[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Болівії

Населення[ред.ред. код]

Мануель Рівера-Ортіс: Вдова шахтаря, Потосі, Болівія (2004)

Болівія одна з небагатьох країн Америки, де індіанці, в основному кечуа та аймара, складають понад половину населення. Другою за чисельністю групою є  — метиси та креоли. Більшість населення сконцентровано в гірських районах. Державна і літературна мова іспанська. Серед віруючих болівійців переважають католики. Найбільші міста Ла-Пас, Сукре, Кочабамба, Оруро.

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше: Економіка Болівії

Промисловість[ред.ред. код]

Промисловий сектор зріс, починаючи з 1950-х років, але залишається невеликим, незважаючи на деякі переваги від членства Болівії у Андській Групі (регіональній торговельній організації). Тим не менше історично сформовані галузі як обробка мінералів (включаючи очищення нафти) обробка сільськогосподарських продуктів продовжують домінували у Болівійській промисловості. В 1970-х роках в промисловості було зайнято біля 10% робочого населення, але ця пропорція зменшилася у 1980-х роках. Болівійська видобуток олова базується головним чином на видобутку з шахт, що часто знаходяться на великій глибині та побудовані в важких, віддалених районах східних Кордильер, до того ж вони знаходяться на великій висоті. Руди з низьким вмістом олова тяжко очищати. Зараз заводи Болівії обробляють руди, в яких вміст олова менш, ніж 1%. Болівійські плавильники зараз виробляють та концентрують прості мінерали, що містять олово, але складніші руди доводиться експортувати для виплавки у інші країни.

Харчова промисловість включає в себе борошномельну промисловість, молочне виробництво та переробку молока, очищення цукру, пивоваріння та виготовлення алкогольних напоїв. Інші галузі промисловості — це машинобудування, виробництво текстилю, взуття, меблів, скла, цегли, цементу, паперу, та широкого асортименту товарів народного споживання для внутрішнього ринку з невеликою купівельною можливістю споживачів. Біля 2/3 болівійської промисловості знаходиться в Ла-Пас і його околицях, а також у районі Кочабамба.

Існує суттєва конкуренція з боку імпортерів бразильських, аргентинських, та перуанських промислових товарів, а також від контрабандних товарів — останні є головним чином товарами з сусідніх країн і США, що можуть продаватися дешево, бо уникають мита.

Болівія має надлишкові джерела енергії, особливо гідроелектричний потенціал, але споживання електроенергії на душу населення залишається низьким. Національна Електрична Компанія (Empresa Nacional de Electricidad) головним чином постачає великі міста та шахти. Гідроелектростанції обслуговують Ла-Пас, Кочабамбу, Оруро.

Міста Санта-Крус, Сукре, Таріха і Трінідад живляться тепловою енергією, що є побічним продуктом спалювання нафтопродуктів на ТЕС. Більш ізольовані центри на сході постачаються електроенергією за рахунок невеликих автономних генераторів.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Приблизно половина робочого населення задіяна у сільському господарстві (включаючи невелику кількість мисливців, лісників та рибалок), але на фермерство припадає тільки 27% валового продукту. Хоча селянський ринок виріс у північних містах та в крупних транспортних центрах на Альтіплано та навколо Кочабамби, окрім того фермерство залишається широко розповсюдженим в Андах.

Картопля та oca (також їстівний овоч) є основними культурами на північному Альтіплано, де споживають їх, як правило, в сушеному вигляді. Дві важливі зернові культури, що визрівають на висоті Анд, обидві досить високо поживні, — це кіноа та canahu (es:Chenopodium pallidicaule).

Як тяглова сила на сільськогосподарських ділянках у Андах використовуються лами та альпаки, які спокійно піднімаються в гори, де виконують різноманітні сільськогосподарські функції, хоча використання лами, як в'ючної тварини зменшився з зростанням автомобільного вантажного транспорту.

В Юнгас виняткові за якістю кава, какао, цитрусові, банани, авокадо, ананаси, манго, папая, дині, чилійські перці, солодка картопля (ямс) та маніоки.

Різноманітність сільськогосподарських культур, що можна було б вирощувати на продаж обмежується, поганими шляхами, ізольованістю та бідним ринком. Тільки кока має великий міжнародний ринок.

В теплому, сприятливому кліматі Валлеса ростуть кукурудза, пшениця, ячмінь, люцерна, виноград, персики та різні овочі, пасуться вівці і молочна худоба; цей район іноді називають «садом Болівії» — це родючий регіон, район з систематичним зрошенням і постійно зростаючими врожаями.

На сході, навколо Санта-Крус росте цукрова тростина, рис, бавовна, пасеться рогата худоба, яка є важливим видом продукції, яку споживає, як правило внутрішній ринок. Тут також збереглися великі ранчо. Цінні тропічні дерева ростуть в лісах Чако та в північних дощових лісах, але велика відстань до ринку та конкуренція, постачальників, що користуються доступнішими місцевостями поза Болівією, обмежують експлуатацію та тим самим рятують ліс від варварського знищення та втрати різноманіття.

Зовнішня торгівля[ред.ред. код]

Експорт металів (головним чином олова, але також цинку, срібла та вольфраму) традиційно домінувало в торгівлі Болівії. З крахом світового ринку олова у 1980-х роках, природний газ став домінувати в експорті. Корисні копалини і природний газ складають разом понад 80% законної експортної торгівлі Болівії. Сільськогосподарський експорт включає в себе: кавау, цукор та деревину, разом з невеликою кількістю дикого каучуку, бразильських горіхів та шкір.

Основну частину імпорту складають промислові продукти: машини та обладнання для промисловості та транспорту — це головні категорії. Сировина, споживчі товари, та харчові продукти — це інші важливі категорії імпорту. Найбільші торговельні партнери — Аргентіна та США, але значна торгівля також ведеться з іншими Південноамериканськими країнами, Великобританією, Німеччиною, і Японією.

Незаконна торгівля кокаїном стала значним елементом в болівійській економіці. Листя місцевого чагарнику коки споживали Андські індіанці сторіччям для захисту від холоду та для задоволення. Невелика кількість коки легально експортувалося багато років для медичних цілей. Безпрецедентне розширення вирощування коки в Юнгасі, та особливо в регіоні Чапаре (північний-схід від Кочабамби) почався в 1960-х роках з раптовим зростанням незаконного міжнародного ринку кокаїну. Оскільки потреба в кокаїні зросла в Північній Америці та Європі в 1970-х і 1980-х роках нашого сторіччя, Болівійські фермери скоро виявляли, що жодна інша сільськогосподарська культура не може конкурувати з кокою по прибутковості. Вона стала ідеальним продуктом, що приносить великий прибуток — легко вирощується і легко транспортується у вигляді сухого листя або готового для контрабандного вивозу з країни порошку. По всьому сходу розсіянні льотні смуги, що призначені для контрабандного вивозу кокаїну.

1/3 світового урожаю коки зростає в Болівії (1/4 — в болівійському регіоні Чапаре). Спроби уряду скоротити площі під кокою не мали успіху. Посіви коки безперервно збільшуються. У 1980-х роках з країни вивозили кокаїну на $5.000,000.000. Експорт наркотиків забезпечив величезне доповнення до валового національного продукту країни.

Через те, що вирощування коки дає селянам і уряду величезний прибуток, а нелегальним дилерам — шалені прибутки, торгівлю кокаїном стало майже неможливо побороти.

Туризм[ред.ред. код]

Туризм ще не дає суттєвого внеску в економіку, але сприяє розвитку відповідної інфраструктури — наприклад, поліпшення готельних умов (особливо в Ла-Пас).

Нещодавно Болівію було внесено до популярного туру Південною Америкою, який привертає туристів із США, Європи та Японії.

Найбільшу зацікавленість іноземних туристів викликають озеро Тітікака та його околиці (зокрема, рибальство); руїни інкських споруд на острові Сонця; доінкські руїни в Тіауанако; індіанське життя в Альтіплано.

Ще одна туристична траса пролягає через Кордильєри в джунглі Юнгаса. Цей маршрут є дуже популярним, бо протягом кількох годин можна побачити дивовижні краєвиди та відчути кліматичні контрасти Анд.

Література[ред.ред. код]

Від до колоніального періоду дійшли лише невеликі уривки літературних пам'яток. В колоніальний період аж до 19 ст. література була виключно наслідувальною. Панівним напрямом у літературі 19 ст. довгий час був романтизм, до прогресивного крила якого належали Р. X. Бустаманте, Н. Галіндо, Р. Кіро-га та ін. Романтики ввели в літературу національну й індіанську теми. Найвідомішим письменником 19 ст. був С. Вака Гусман (1846–1896). В кінці 19 і на початку 20 ст. в літературі Б. з'явилися різні декадентські течії (Р. Фрейре, Г. Рейнгольдс, X. Герра та ін.), але великої ролі вони не відігравали. В літературі 20 ст. національна й соціальна теми посіли центральне місце. Провідні письменники: А. Чірвечес, Г. Отеро, Д. Канеласа, О. Естрельї, Ф. де Медіна, Н. Пачеко, X. Мендоса та багато ін. Визначне місце займає творчість А. Аргедаса.

Джерела[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Латинская Америка: Энциклопедический справочник, т.2 / [Гл. ред. В. В. Вольский] — М.: Советская Энциклопедия, 1982. — 656 с. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]